ГЗН належить до групи природно-осередкових зооантропонозних арбовірусних особливо небезпечних інфекцій з трансмісивним механізмом передачі, яку спричиняє вірус роду Flavivirus родини Flaviviridae.
Захворювання є актуальною проблемою як для медичної, так і для ветеринарної практики та має глобальне поширення на планеті, зі стабільними у часі природними й антропургічними осередками за рахунок особливостей циркуляції збудника і широкого спектру векторів, які забезпечують передачу вірусу.
Трасконтинентальне переміщення птахів сприяє планетарному поширенню збудника і змінює ареали його поширення.
Ендемічність територій щодо ГЗН визначається ареалами специфічних переносників, які забезпечують циркуляцію збудника між чутливими до нього біологічними видами птахів і тварин.
Територія України має всі умови (кліматичні, географічні, флоро-фауністичні) для формування та функціонування сталих осередків ГЗН за участі різноманітних видів птахів та тварин (як резервуарів збудників), а також широкого спектру векторів, що беруть участь в передачі збудників інфекцій. Україна розташована в межах міжнародних трансконтинентальних коридорів перелітних птахів, чим обумовлена циркуляція ГЗН на теренах нашої держави. За наявними даними відомо про існування природних осередків із циркуляцією вірусу ГЗН на території Північно-Західного Причорномор’я (АР Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська області), а також ензоотичними територіями України вважаються деякі області південно-східних та західних регіонів.
Дане захворювання проявляється у людей спорадичними випадками та епідемічними спалахами.
Сприйнятливість людини до ГЗН є висока, зазвичай уражається сукупне населення. Групами ризику інфікування вірусом ГЗН в осередках сільського типу є сукупне населення, особливо особи, які проживають біля водних об’єктів, працівники тваринницьких господарств і птахоферм. В осередках міського типу – мешканці будинків з підтопленими підвальними приміщеннями. До груп ризику належать також мисливці, лісники, туристи, військовослужбовці, які перебувають у польових умовах у мирний час або при веденні бойових дій на території природних осередків. Існують і групи медичного ризику, до яких належать реципієнти препаратів крові, органів, тканин і клітин, працівники лабораторій, новонароджені діти від інфікованих матерів, також пацієнти з хворобами імунної системи, та пацієнти, які отримують хіміотерапію. У віковій структурі в гіперендемічних регіонах переважають діти молодшого віку та особи віком старші 50-ти років, причому у таких пацієнтів захворювання маніфестує тяжкими клінічними формами.
В природних осередках характерна літньо-осіння сезонність захворювання. Природні осередки створюють птахи водно-болотяного комплексу та орнітофільні комарі. Передача вірусу здійснюється через укуси комарів роду Culex, Anopheles і Aedes. Домашні екзотичні птахи, а також ворони, голуби, горобці разом з певними «міськими» видами комарів роду Culex формують антропургічні осередки.
Епідеміологічно значимими векторами у закритих стаціях є переважно так звані «міські» антропофільні комарі Cx. pipiens molestus, які забезпечують збереження та циркуляцію збудника постійно без вираженої сезонності. У підвальних приміщеннях із адекватною системою опалення та вентиляції, у напівзанурених приміщеннях будинків типу погребів тощо, цілорічно є оптимальні умови для виплоду і циркуляції комарів. Тому, людина піддається ризику нападу цих векторів постійно, перебуваючи у таких місцях. Наприклад, при спусканні в погріб чи підвальне приміщення за картоплею взимку чи навіть під час сну у разі сполучень даних приміщень і квартир вентиляційною системою.
Інкубаційний період захворювання становить від 1 до 7 днів Приблизно у 20% хворих у проміжок між декілька днями та 2–3 тижнями після зараження, а найчастіше через 3-6 днів, можуть з'явитися симптоми.
Клінічна маніфестація ГЗН поліморфна, при цьому виділяють три основні форми клінічного перебігу хвороби:
- нейроінвазивну (менінгіт, енцефаліт, гострий млявий параліч);
- грипоподібну (гарячкова);
- екзантематозну.
Значна частка – до 85 % випадків хвороби, мають безсимптомний перебіг.
Менінгеальна форма нейроінвазивного варіанту захворювання характеризується наростанням менінгеальних симптомів протягом 2 – 3 днів, а саме: болем голови, запамороченням, загальмованістю, блюванням та вогнищевою неврологічною симптоматикою. Перебіг хвороби відносно тяжкий, але в більшості випадків доброякісний.
Енцефалітичний варіант характеризується тяжким і злоякісним перебігом. Захворювання маніфестує важкою гіпертермією, інтоксикаційним синдромом, вираженими симптоми токсичної енцефалопатії. Клінічно домінує енцефалітична симптоматика із судомами, тремором, ознаками ураження черепно-мозкових нервів. Показники летальності сягають 50 – 60 %
Рідка ГЗН може маніфестувати гострим млявим паралічем, клінічно схожим до поліомієліту. Характеризується глибокими функціональними порушеннями рухового апарату, може призвести до паралічу дихальних м'язів та часто вимагає проведення штучної вентиляції легень. Наслідком гострого млявого паралічу є стійка інвалідизація пацієнтів та високі показники летальності
Грипоподібна форма супроводжуються різким підвищенням температури, головним болем різної інтенсивності, болем у горлі, ломотою у тілі, слабкістю, нудотою і діареєю. Також у хворих може виникати висип на тілі. При об'єктивному огляді з перших днів хвороби часто виявляють генералізовану лімфаденопатію, рідше - збільшення печінки та селезінки, кон'юнктивіт, склерит. У певної кількості хворих на шкірі тулуба спостерігають макуло-папульозний висип, який при тяжкому перебігу може бути з геморагічним компонентом. Інколи хворі можуть скаржитися на непродуктивний кашель.
Клінічна діагностика:
Опорними симптомами є розвиток хвороби у відповідній місцевості після укусів комарів, гострий грипоподібний початок, макуло-папульозні висипання на тулубі, генералізована лімфаденопатія, збільшення печінки та селезінки. При ураженні нервової системи - менінгеальний синдром, загальномозкові явища, ознаки вогнищевого ураження головного мозку (розлади свідомості, парези, паралічі). Однак через неспецифічність проявів гарячки Західного Нілу вважають за необхідне при наявності серозного менінгіту, енцефаліту у зонах поширення гарячки Західного Нілу в літньо-осінній період обов'язково проводити в комплексному обстеженні й специфічне дослідження на цю інфекцію.
Загально лабораторна діагностика:
У периферичній крові виявляють лейкопенію із зрушенням лейкоцитарної формули вліво, а у тяжких випадках з розвитком менінгоенцефаліту можливий незначний нейтрофільний лейкоцитоз. При нейроінвазивній формі в разі менінгіту при проведенні люмбальної пункції ліквор витікає під підвищеним тиском, лімфоцитарний плеоцитоз 100—300 клітин в 1 мкл, помірне підвищення кількості білка (до 0,5-1 г/л). При енцефаліті відбувається разом із незначним лімофцитарним цитозом значне підвищення рівня білка з виникненням білково-клітинної дисоціації.
Специфічна діагностика:
Використовують наступні методи:
- вірусологічний (виявлення вірусу у крові та лікворі в перші 5 днів хвороби на культурах клітин або шляхом зараження новонароджених мишей з кінцевою ідентифікацією збудника методом РІФ),
- ПЛР,
- серологічний — ІФА з виявленням IgM до вірусу в сироватці крові з 5-го дня хвороби в парних сироватках або сероконверсія (поява IgG).
Лікування:
На сьогодні специфічного лікування Лихоманки Західного Нілу не існує. Терапія спрямована на полегшення симптомів ЛЗН. У легких випадках рекомендується вживати жарознижувальні та знеболювальні засоби. У разі важких ускладнень ЛЗН, таких як енцефаліт або менінгіт, пацієнти потребують госпіталізації та спеціалізованої медичної допомоги під наглядом лікаря.
Профілактика гарячки Західного Нілу:
Вакцини не існує.
Щоб уберегтися від гарячки Західного Нілу, в ендемічних регіонах необхідно проводити комплексні заходи, направлені на зниження чисельності комарів (осушення боліт тощо).
Для індивідуальної профілактики застосовують захисний одяг, сітки на вікнах, репеленти. Специфічного лікування хвороби не існує. Вакцина для запобігання захворюванню людей не розроблена.
Використана література:
Матеріали сайту та коментарі фахівців ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України».
Виноград Н.О. Епідеміологічні особливості Гарячки Західного Нілу та оптимізація системи епідеміологічного нагляду на ендемічних територіях.
Голубовська О. А., Шкурба А. В. Гарячка Західного Нілу
Новини
